Ірина Панчишин: Шлях від шкільної вчительки до власниці ювелірних салонів

50-річна бізнесвумен, дружина і мама Ірина Панчишин – справжній приклад для наслідування. Разом з чоловіком вона відкрила у Львові й області низку ювелірних салонів «МаркоСолі». Її життєвій енергії можна лише позаздрити: крім ведення бізнесу, Ірина багато подорожує, а найзаповітніша мрія жінки – переплисти протоку Босфор. В ексклюзивному інтерв’ю Ірина Панчишин відверто розповіла про родину, бізнес та гроші.

Як почалося Ваше захоплення ювелірними виробами?

У нас родинний бізнес. Започаткували його батьки мого чоловіка Петро й Любомира Панчишини. Свекор був саме тим майстром-ювеліром, який міг «підкувати блоху». Виготовляв дуже гарні коштовні речі, дизайн яких розробляв сам. Тоді не було 3D дизайну і фотографій з Інтернету. Кожний виріб потрібно було уявити, промалювати, зробити модель вручну, а тоді втілювати в золоті або сріблі. Мій чоловік продовжив справу своїх батьків, а вже згодом долучилась я: все-таки ювелірна справа потребує жіночого натхнення.

Любов до ювелірних прикрас зароджувалася поступово. Я – історик і педагог. Після закінчення ЛДУ ім. Франка працювала в школі, викладала історію. Коли ми приходили в дім мого чоловіка, я щоразу занурювалась у цей таємничий світ ювелірного мистецтва. Батьки кожний виріб творили разом: обмірковували, вигадували, проговорювали кожний штрих. Розповідали цікаві історії, пов’язані з дорогоцінним камінням. Так зароджувалася моя пристрасть до ювелірної справи.

Як народилася назва салонів?

Коли ми з чоловіком відкрили перший салон-майстерню у Львові, вирішили продовжити традицію родинного бізнесу й назвали нашу невеличку мережу у Львівській області, яка тоді складалася вже з чотирьох магазинів-майстерень, іменами наших дітей Марко й Соломія – «МаркоСолі». Перший салон відкрили в Новояворівську. У цьому дуже симпатичному містечку в нас було багато друзів і знайомих, а ювелірної майстерні не було. Ось чоловік і вирішив спробувати щастя-долю і започаткував свій стартап, як тепер модно казати.

Ювелірний бізнес – недешеве задоволення. Як удалося зібрати кошти для відкриття першої студії?

Поступово, з ремонтів і виготовлення. Спочатку це було 4 м кв. орендованої площі під майстерню в Будинку побуту Новояворівська. Потім орендували приміщення під першу крамницю, а згодом його викупили і створили власний магазин-майстерню. Наприкінці 1990-х – на початку 2000 років ринок був мало насичений ювелірними виробами, тому попит був високий. Стояли черги на ремонт, виготовлення і придбання коштовних прикрас. Вилучені кошти вкладали в розвиток. Нині маємо вісім салонів у Львові та Львівській області, зокрема чотири магазини-майстерні та два спеціалізовані срібні салони, які за нетривалий час, два роки, здобули велику прихильність львів’ян.

Чи можна стверджувати, що срібні прикраси почали випереджати золоті за популярністю?

Так, можна. Золото нині дорожчає з кожним роком. Прикраси з нього більш консервативні та класичні, а срібло впродовж останніх кількох років вражає своєю різноманітністю, дизайном, оригінальністю. З відкриттям нової технології – покриття срібних виробів родієм – такі законодавці в ювелірній моді, як Gucci, Tiffany, ChristianDior, створили нові колекції і почали демонструвати на світових подіумах. Родій надає сріблу сліпучого блиску і за зовнішнім виглядом мало чим відрізняється від білого золота. За ціною срібло значно доступніше, тому шанувальниці цього благородного металу можуть собі дозволити міняти такі прикраси частіше, не відстаючи від тенденцій ювелірної моди.

Часто золоті вироби пасують лише до певного образу, срібні прикраси більш універсальні?

Теж згодна. Срібні прикраси сучасного дизайну дозволяють і на роботу піти, і на вечірку, і в спортзал. Біле, родоване, чорнене, матове срібло зі звичними цирконами або дорогоцінними каменями доповнюють образ, створюють стиль, додають шарму своїм обраницям. Навіть діаманти починають оправляти в срібні вироби. Ця тенденція вже набула популярності в Америці та Європі, тепер упевнено здобуває прихильність українок.

Ви майже 15 років були вчителькою, чому вирішили покинути найману роботу й відкрити свою справу?

Як уже казала, долучилася до справи свого чоловіка. Поєднувати свою любов до педагогіки з веденням бізнесу було нереально, довелось обирати. Спочатку було дуже складно, адже бізнес – це рутинна справа. Він потребує фінансової грамотності, кваліфікації менеджера і маркетолога, компетенції керівника і ще за сумісництвом організатора, дизайнера, мерчандайзингу і, мабуть, ще багатьох професій. Нас цього не вчили. У Союзі гроші – це було міщанство. Ні про яку фінансову грамотність мови не йшло. Потрібно було вчитися, спочатку навпомацки, на власний розсуд, як починала більшість. Згодом почали з’являтися різноманітні тренінги, які давали хоча б елементарні ази. Так у пошуках знань я потрапила в Клуб ділових людей м. Львова, потім у Клуб бізнесменів Wise, пройшла початковий курс у компанії Visotsky Consulting, фінансовий менеджмент в УКУ.

Нанизуючи знання з ведення бізнесу, як перлини в намисто, я почала надавати нашому бізнесу цивілізованого характеру, створюючи команду, яка працювала б на результат. Надалі безперестанку вчусь, адже сучасний світ, як і мода, швидко змінюється. Тому за таємничим і привабливим світом прикрас стоїть грандіозна робота. Особливо, коли триває запуск нового магазину. Ось тут ти ще й перетворюєшся на виконроба. Це я відчула під час відкриття нашого нового спеціалізованого салону в центрі міста. Без підтримки сім’ї не дала б собі ради.

Родина допомагає побудові бізнесу, кар’єри?

Родина гуртом долучається до робити. Ми всі разом працюємо на результат, на успіх, на те, щоб зробити наш бренд упізнаваним. Це родинний бізнес. Наша місія – додати блиску благородних металів і сяйво дорогоцінного каміння в кожну львівську родину. Можливо, це пафосно, але насправді працюємо над тим, щоб наша марка стала ювелірною мережею родинних коштовностей від заручин-весілля-народження дитини, хрестин, причастя до особливих подій.

Коштовності – це енергетика. Недаремно їх у давнину передавали у спадок, у них відображалося життя цілих поколінь. До речі, будинок, де нині є Театр пива «Правда», на рубежі ХІХ-ХХ ст. належав родині Абрагама Ціппера, ювеліра й годинникаря. Отож традиції сімейного бізнесу у Львові вже існували.

Знаю, що Ваша мрія – заплив через Босфор… Розкажіть про це докладніше.

Так, це моя мрія. Я з дитинства добре плаваю. Заплив через Босфор здобуває щороку все більше прихильників, тому я хочу спробувати свої сили. Але для цього потрібно багато тренуватися, 6,5 км – приголомшлива відстань. Має бути добра фізична і психологічна підготовка. На цей рік зареєструватися не вдалося: стільки охочих, що з перших хвилин реєстрації сайт завис. Багато знайомих теж не змогло записатися. Проте надії не втрачаю, я використаю цей рік для активних тренувань.

Наостанок хочу всім побажати, нехай у ваших життях завжди буде присутнє благородство коштовних металів, твердість і прозорість діаманту, філософська мудрість смарагду, глибина думки сапфіру, сонячний настрій цитрину і вогняна пристрасть рубіну.

Розмовляла Дар’я БАВЗАЛУК, для Leopolis.news