Правнук Великого Каменяра: Навряд чи Іван Франко був би потрібен комусь у наш час

Петро Галущак, правнук великого Українця, розповів про життя родини поета, спільні таланти та політичні погляди.

Коли Петро Галущак заходить до Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка, у багатьох відвідувачів перехоплює подих: здається, зайшов сам Каменяр. Насправді ж це – його правнук. Нащадок письменника успадкував не лише зовнішність, а й талант прадіда, вдачу і навіть… багатодітність. Музей для нього – рідна домівка, куди частенько навідується мало не з пелюшок і поповнює автентичними речами родини Франків.

Кавовий сервіз, яким користувалися Франки, правнук передав до музею

Петра назвали на честь діда – Петра Івановича Франка, якого репресувала радянська влада. Каже, у дитинстві був мініатюрною копією свого батька, але що далі спливають роки, то більше стає подібним на прадіда. Люди підходять у транспорті та на вулиці, цікавляться схожістю із письменником, а він охоче декламує вірші «вічного революціонера»: більшість із них знає напам`ять.

Ви подібні на прадіда зовні, а чи успадкували його здібності?

У школі завжди списував твори (сміється). А одного разу, не маючи «шпаргалки», довелося писати самому. І що ви думаєте? Отримав дві п`ятірки! Завжди розповідав дітям, а тепер й онукам, казки перед сном, які народжувалися спонтанно. Вони просять записувати тексти, адже потім їх годі згадати…

З дружиною Олесею прожили 30 років. Вважаю, один із секретів сімейного щастя – присвячені їй вірші. Жінка ображається, що жоден із них не занотував. Не маю такої звички! Твори в мене народжуються, щоб прозвучати лише раз. Синам також пояснюю, що дівчата люблять вухами, тож варто декламувати їм поезію – не обов`язково свою. Досі їм це допомагало побудувати стосунки (усміхається). Один із них, Зорян-Роман, успішно займається пісенною творчістю.

Але я не письменник. Працював інженером-конструктором у науково-дослідницькому інституті. Згодом став старшим інженером Київського інституту комп`ютерної техніки. Відкрив своє програмне підприємство. Тепер на пенсії. Очолюю спілку багатодітних сімей Львівщини. Допомагаю їм дізнаватися та захищати свої права, виконую роль фінансового консультанта.

Петро Галущак почувається у музеї прадіда, мов удома

На відміну від прадіда, ви – однолюб. Подейкують, Ольга й Іван не були щасливі в сімейному житті…

Усім відомо, що першим коханням Франка була Ольга Рошкевич. Родичі не дозволили парі одружитися через розбіжність у політичних поглядах. Перше кохання переважно не буває щасливим, хоча запам`ятовується на все життя. Прадід писав: «Тричі мені з`являлася любов…». Та в одному з листів Агатангелу Кримському зізнавався, що одружився не через кохання… Але у XIX столітті це було нормою! Часто молодят знайомили батьки, а справжнє почуття зазвичай з першого погляду не народжується, воно приходить згодом. Мабуть, так було й у Франків.

Іван уже готувався до свого 30-річчя. Тоді парубкування в такому віці прирівнювали до неповноцінності. Тож, коли в Києві йому представили порядну дівчину Ольгу з інтелігентної родини, вирішив не гаяти часу. Вважаю, потім почуття прийшли: це видно з листів Франка до дружини.

Я пішов стопами прадіда, шукав свою долю довго – одружився у 34. Олеся молодша від мене на 12 років. Випадково зустрів її на вулиці – у фіолетовій сукні, з букетом фіолетових квітів… Прозустрічалися рік, і я зрозумів: якщо негайно не поведу кохану під вінець, її «перехопить» мій друг. Маємо шестеро синів, найстаршому – 30 років, наймолодшому незабаром виповниться 14.

У нашому житті було чимало пригод. Я часто організовував поїздки з інститутом геології, тож дружині доводилося подовгу мене чекати. Траплялося, повертався на Святу вечерю. Зірка вже давно зійшла, а за стіл ніхто не сідає, адже я ще не повернувся з експедиції… Багато подорожували всією сім`єю – з малими дітьми на руках. Старші хлопці були пластунами, тож траплялося, що разом із малечею ночували посеред лісу в шатрі під час дощу. Але Олеся завжди казала: «З тобою мені ніде не страшно!»

Наш наймолодший синок з`явився на світ, коли в мене стався інфаркт, отож фактично ми народилися удвох: він – уперше, а я – наново!

Умивальник родини Франка залишився незмінним

У будинку, де нині функціонує музей, Іван Франко прожив своїх останніх 14 років. У семи кімнатах сімейній парі з чотирма дітьми місця вистачало. Натомість ваша родина тут давно не живе. Як сталося, що вас виселили з рідного гніздечка, й де мешкаєте тепер?

Про мого діда Петра кажуть, що він найбільше успадкував батьківський талант. Його здібності були універсальними: педагог, письменник, науковець-хімік, співзасновник Пласту, член Наукового товариства ім. Шевченка, депутат Верховної Ради УРСР 1-го скликання. Офіційно його вважають зниклим. Незважаючи на липову версію, нібито він потрапив під бомбардування нацистів, існують підтверджені факти, що батько загинув у катівнях НКВС. Згідно з рішенням компартії, родину «зниклого безвісти» Петра виселили з будинку. Мовляв, особу встановити неможливо, тож доведеться позбавити спадщини. Його брата Тараса «відрядили» в заслання до Києва. Бабусі сказали, що продали хату.

Я народився та все життя мешкаю на Новому Львові у трикімнатному помешканні. Хоча, скільки себе пам`ятаю, бабуся нас із сестрою щотижня приводила до родинного будинку. Не лише коли тут проходили якісь події, а й просто так. З дитинства знаю кожен його куточок. Будучи малим хлоп`ям, полюбляв гратися в саду.

Груша, яку посадив Іван Франко на подвір‘і родинного будинку

Нас у батьків було п`ятеро. Тато, Мирослав Галущак, працював інженером, а мама, Іванна Франко – начальницею турбінного цеху. З нами разом мешкала бабуся. Коли одружився, народилося четверо дітей, жили з сім`єю в одній кімнаті. Згодом три сестри відселилися. Четверта, Люба, не мала своєї сім`ї, тож стала нашим ангелом-охоронцем – завжди в усьому допомагала. Тож одну кімнату займає вона, другу – ми з Олесею. А у третій на двохповерхових ліжках розмістилися наші хлопці. Нині троє старших живе окремо.

У нашій квартирі зберігається чимало автентичних речей з Франкової родини. Чимало з них уже передали до музею: кавовий сервіз, статуетки, письмовий стіл і годинник, спортивний інвентар Петра Франка…

Холодильник, яким користувалася сім‘я Петра Франка

Віддав і швейну машинку, на якій моя мама, повернувшись із роботи, шила сукні для донечок. Приємно згадувати, як вона вечорами сиділа за нею та просила, щоб ми вголос читали їй твори Шолома Алейхема та Стефана Цвейга. Наші батьки, хоч і були багатодітними, встигали і працювати, і нам приділяти час. Ми багато з ними спілкувалися, щоліта разом їздили в Карпати.

Моя жінка, маючи шестеро дітей, досі працює стоматологом. Завжди заперечую, коли кажуть, що багатодітність заважає кар`єрі та повноцінному життю батьків. Єдиний мінус сьогодення – це те, що бабусі не приділяють онукам стільки часу, як колись. Якби вони займалися нащадками щодня, передавали б їм безцінний досвід, а молоді батьки мали б достатньо часу для самореалізації.

Якби ваш знаменитий прадід жив у наш час, як, на вашу думку, оцінив би теперішню політичну ситуацію?

Не люблю, коли його називають «вічним революціонером» або Каменярем: це лише рядки з двох його віршів! Через енциклопедичні знання та своєрідні погляди йому тоді було складно влаштуватися на роботу. Навряд чи він був би потрібен комусь у наш час. Однозначно Франко не підтримав би нікого з тих, хто опинився при владі після проголошення незалежності України. Не сприйняли б на ура і його журналістську діяльність. Суспільство не цінує людей з глибокими знаннями.

Я брав участь у громадських організаціях, разом із ними сприяв тому, щоб розвалився Радянський Союз, тому хочу наголосити, що найважливіші для нашої держави нині – культурне і мовне питання. Якщо кандидат у Президенти насміхається над цими речами – він глузує з усього українського народу! Те, що відбувається нині з висуненням кандидатів на посаду глави держави, не підлягає здоровому глузду. Щоби бути Президентом, потрібні досвід і вміння.

Улюблена кімната Каменяра

Мабуть, у вашому родинному колі переповідають цікавинки про життя, побут, традиції Франків?

Найдостовірнішими вважаю «Історії з життя Франка» Петра Галущака, які вийшли через 10 років після смерті батька. Цінні тим, що невідредаговані, тому й містять чисту правду.

Сім`я Франків була великою та галасливою, надзвичайно компанійською, у них часто бували гості. Приїжджали та подовгу затримувалися Михайло Коцюбинський, Леся Українка, інші письменники. Діти багато чого навчалися не тільки від батьків та вчительки Марійки Підгірянки, а й від знаменитих гостей. Наприклад, завдяки таким дружнім посиденькам опанували гру в шахи. Цю традицію гостинності перейняли мої дід з бабою. Друзі завжди збиралися саме в їхньому помешканні. Щоправда, вагомою причиною для цього було й те, що багато хто з них пройшов табори, тому «світитися» у громадських місцях було небажано.

Улюблена статуетка дітей Франка

Франки тримали багато тварин: псів, кролів, курей, котів, тому діти завжди мали забавку, навчалися відповідальності, працелюбства. Завдяки величезній батьківській бібліотеці багато читали. Іван Франко часто гуляв з дітьми у Стрийському парку, любив водити їх по гриби, рибу (до речі, вмів ловити її навіть руками) та ягоди. Після таких походів усією родиною робили так звані конфитюри – варення та повидло.

А ще популярними в сім`ї були походи на лещатах (лижах). Цю традицію найбільше полюбив наймолодший син Франка – Петро. Одного разу їх украли в нього з-під будинку, тож чоловік залишив записку для злодіїв: «Як вкрали лещата – прошу прийти та забрати палки до них!».

Розмовляла Ангеліна РАДІСНА, для Leopolis.news