Рецензія на нову виставу заньківчан «Соло для мідних труб»

Останнім часом я вкрай рідко пишу рецензії чи відгуки, але тут не зміг стриматись, таку бурю емоцій викликала в мене нова вистава театру ім. М. Заньковецької «Соло для мідних труб», на допрем’єрному показі якої я мав честь побувати.

Перш за все вразила тема вистави, у якій автор – заслужений діяч мистецтв України Орест Огородник – майстерно підняв найбільш болючі на сьогодні питання моральності, багатства і влади.

Ця п’єса про життя сучасного скоробагатька, який, без жалю переступаючи через долі багатьох людей, прагне «дорватися» до більшої влади. Спроби совісті (голосом його батька) достукатися до серця цинічного нувориша залишаються непочутими, і син зраджує рідного тата. Але за те, що він відцурався традиції своїх предків і зрадив родинну присягу, його чекає неминуча розплата.

У виставі чудово висвітлено темні сторони життя новітніх «господарів життя», при цьому дуже точно схоплено й підмічено драматичні колізії людської душі, коли жадоба влади знищує в людині все людське. Крок за кроком ми спостерігаємо перетворення спритного ділка в повноцінного глитая-олігарха, який навіть не цурається при потребі мімікрувати під патріота України. Автору вдалося віднайти надзвичайно вдалі багатогранні образи, які чудово ілюструють таку трансформацію.

Окремо хотілося б відзначити чудову гру заньківчан, які втілили образи героїв п’єси настільки органічно, що, здається, бачиш перед собою реальних персонажів з владних кабінетів, телеекранів та передвиборчих плакатів. Головного персонажа п’єси – банкіра Юрія Сову – блискуче грає Олександр Норчук, а колоритний образ його батька, у виконанні Олександра Кузьменка, просто неперевершений. Анна Матійченко майстерно втілила роль розпусної доньки банкіра, Дмитро Каршневич – його меркантильного зятя, а Андрій Сніцарчук – двоюрідного брата з Америки. Олександра Люта в ролі дружини банкіра і Світлана Мелеш – у ролі другої дочки втілили на сцені образи жінок, які метаються між вибором: чи підтримувати ефемерну цілісність сім’ї, чи протистояти злу. Роман Гавриш та Юрій Чеков були дуже переконливі в ролі тих, кого в наші дні прийнято називати «смотрящими». Дуже шкода, що не побачив інший склад акторів, але, знаючи їхній рівень, переконаний, грають вони не менш чудово.

Емоційні враження підсилюють вишукані декорації і прекрасний музичний супровід. Окрім того, вистава вирізняється добре продуманою драматургією і чітким, експресивним темпоритмом, в якому іскрометні дотепи вдало чергуються з драматичними ситуаціями, а також, доповнені ліричними відступами, складають об’ємну стереоскопічну картину моторошного звиродніння, яке відбивається не лише на самому нувориші, а й на членах його сім’ї. Незважаючи на легкість сприйняття вистави (її дивишся на одному подиху) перед нами серйозна моральна притча, глибинний, екзистенційний зміст якої змусить задуматися кожного глядача. Узагалі, вистава нагадує добре збалансований і вигострений скальпель, яким автор, немов досвідчений хірург, рішуче препарує гнійники сучасного життя. При цьому режисер не просто, як тепер модно говорити, «потролив» нинішніх «господарів життя», а й нищівно розвінчав їхні злодійські цінності.

«Соло для мідних труб» – своєрідний маніфест проти цинізму, політиканства, фарисейства нинішньої бізнес-еліти. Тому щиро раджу львів’янам і гостям міста: не пропустіть прем’єри вистави «Соло для мідних труб». Ця чудова п’єса нікого не залишить байдужим!

Фото автора

Тарас КАЛЯНДРУК, доктор філософії, лауреат Державної премії імені Івана Франка, для Leopolis.news