Закон як дишло, або «Творчий» шлях Садового

Шлях Андрія Івановича наверх – це завжди розрив шаблону: між намаганням показати себе європейським політиком і бажанням за будь-якої нагоди хапнути кілька гривень. Від однієї оборудки до іншої він удосконалював своє вміння «заробляти» гроші. Під слідство потрапляли щораз інші, а сам він залишався чистим. Небідне життя, утримання ЗМІ й партії, а ще особисті політичні амбіції потребували відповідного фінансування.

«Галицькі інвестиції». Андрій Іванович попереду на білому коні. Бідний народ сам ніс ваучери, черги стояли на кілометр. За них удалося скупити маслозаводи, цукрові, бетонні заводи. Потім усе відбувалося за класичною схемою: «Галицькі інвестиції» збанкрутували – і народ залишився з нічим. Чого не скажеш про Садового. Він з цієї афери вийшов з незаплямованою репутацією і з чималим капіталом.

«Мєчта» #1

Тут у нього з’явилася перша «мєчта» (за Королевською) – стати мером. Садовий не хотів бути просто аферистом, йому потрібен був статус. Для цього він «взяв і зробив» «Самопоміч». Спочатку як громадську організацію.

Після кількох обломів на виборах Андрій Іванович припинив бавитися у великого інтелектуала, змінив дорогі мешти на чоботи і почав лазити по підвалах, вишукувати ями на вулицях, прориви води та каналізації. Технологія спрацювала – і Садовий став мером.

І тут його поперло. Перше випробування грошима відбулося на святкування 750-річчя Львова. Видовище планували грандіозне: з бюджету було виділено майже 20 млн гривень, проте на виході вийшов пшик. Світлове лазерне шоу Герта Грофа, яке так розрекламували, перетворилося на щось непоказне і нецікаве. А правоохоронці виявили факти нецільового використання коштів. Зокрема, на рахунки однієї з фірм було переказано 400 тис. грн, проте, як виявилося, вона не вела жодної виробничої діяльності. Усі інші суми були дрібнішими: там 70 тис. грн на концерти, там 30 тис. на юридичні послуги. Дріб’язок… Сам Андрій Іванович майже не мав клопотів, усі проблеми розгрібала «Дирекція зі святкування 750-річчя Львова» і його кума Ксеня Курилишин.

Далі Садовий вирішив «попрацювати» не з такими грандіозними, але не менш прибутковими справами. Під час закупівлі вживаних німецьких трамваїв місто переплатило понад 2 мільйони гривень. Оборудку прокручували через радника Садового та директора «Львівелектротрансу» Андрія Федоренка. Проти нього і відкрили кримінальну справу, яка, зрештою, так нічим і не завершилася. Забігаючи наперед, скажемо, що така оборудка одна з улюблених Андрія Івановича, він її повторив ще щонайменше один раз. Торік вживані німецькі трамваї приїхали у Львів за ціною 42 тис. євро за один (вартість плюс мито) – у підсумку виявилося, що через особливість відчиняння дверей вони не надаються до експлуатації. За фактом службової халатності прокуратура порушила кримінальну справу.

Підготовка до «Євро-2012» – це вже були справді круті обсяги. Афера з австрійською «Альпіною», якій заплатили 3 млн євро за виготовлення проекту стадіону і яка потім кудись зникла. Зведення самого стадіону, яке спочатку коштувало 75 млн євро, а на виході зросло до 267 млн. А скільки зникло на інших, дрібніших проектах, уже й не порахуєш.  Недолік, але дуже значний – баблом доводилося ділитися з донецькими. З цими пацанами складно було тягатися, ті готові були останню сорочку здерти. Щодо «Євро-2012» теж десь на полицях силовиків пилюкою припадають кримінальні справи.

«Мєчта» #2

Історія з донецькими багато чого навчила Садового: далі він «гуляв» уже сам. До того ж у нього з’явилась інша, більша «мєчта». Львів Андрію Івановичу відверто набрид, було вирішено прориватися у Верховну Раду і в Президенти.

Для цього йому потрібно додати до підконтрольних ЗМІ інші атрибути, понти українського політика. Що він і зробив. Квартиру було змінено на особняк на 700 квадратів, а «Самопоміч» почала розкручуватися на загальнонаціональний рівень. Звичайно, під це все була потрібна ще більша каса.

Універмаг на площі Ринок мер Львова «продавав» уже після Євро, його отримав Олексій Курилишин – чоловік куми Садового. Оцінку майна проводив ще один родич Андрій Сарахманевич – чоловік сестри Андрія Івановича. У підсумку за 1 850 кв. м місто отримало 812 150 доларів. Ринкова ціна – щонайменше 5 млн дол. Сарахманевич теж «заробив» кримінальну справу, яка, як ви вже розумієте, нічим не завершилася.

Це не єдина афера з комунальним майном, раніше він щось подібне провернув з готелем «Львів»: 11 тис. кв. метрів у центрі міста пішли за мізерних 18 млн грн, що значно нижче від ринкової вартості. Навіть аварійні приміщення продавали тоді значно дорожче.

Лохи на шляху «мєчти»

Чому Андрій Іванович досі на волі? Він дуже добре вміє домовлятися з силовиками. За чинного мера прокурори, судді, співробітники СБУ отримали понад 100 квартир. Колишню міліцію Садовий теж не ображав. «Взяв і зробив», тобто позичив на 10 років понад 50 автомобілів. Андрію Івановичу теж дуже щастить на лохів, які підставляються за нього. Ну й остання відмазка – це його політична діяльність. Тільки-но починає пахнути смаженим, він і його оточення починають голосно кричати про політичні переслідування.

Грибовицьке сміттєзвалище. Бездіяльність Андрія Івановича має певну вартість і вимірюється вона сотнями мільйонів гривень щомісяця. Ні, не в бюджет міста, вони осідали у правильних кишенях. Метал, папір, пластик, скло – на цьому заробляли величезні гроші. А ще гудрони, якого на сміттєзвалищі цілі озера, є сировиною для виробництва бітуму. Навіть роботяги на цьому «бізнесі» могли наварити за ніч 10-15 тис. грн. У цьому контексті стає зрозуміло, чому обіцянки Садового закрити Грибовицьке сміттєзвалище не могли бути здійснені. Хто ж знищить курку, яка несе золоті яйця?

«Бізнес» Садового призвів до трьох смертей. Усією країною гасили пожежу на сміттєзвалищі, потім усією країною розгрібали те сміття, яке Андрій Іванович не знав, куди вивозити зі Львова. Цього разу криміналом запахло по-серйозному. Квартири чи авто силовикам вже не могли допомогти. Тут і спрацювала політична технологія: Андрій Іванович став жертвою політичних репресій чинної влади. До речі, на цих перегонах він цю технологію використовує постійно. Тільки-но силовики знаходять якесь порушення – Андрій Іванович одразу ховається за політикою. Як наслідок, за обвал і смерті на сміттєзвалищі судять трьох комунальників, а Садовий знову вийшов сухим з води.

Проте епопея зі сміттям ще не завершилась. Андрій Іванович просто не може так легко відпустити прибутковий бізнес. Рекультивацію на Грибовицькому сміттєзвалищі так і не починали (і швидко не почнуть – згадайте про гудрони). За зловживання під час проведення тендеру на розробку ТЕО та проектної документації на будівництво сміттєпереробного заводу на ТЕЦ-2 кримінальну справу «заробив» «найкращий керівник теплоенерго України» (визначення Садового) – директор «Львівтеплоенерго» Степан Пакіж. Громаді завдано збитків на 490 тис. грн. Тепер Андрій Іванович уже будує сміттєпереробний завод в іншому місці, і теж не без проблем: проти його зведення протестують місцеві мешканці.

Він починав з «Галицьких інвестицій». Продовжив на святкуванні Львова, «працював» з донецькими на «Євро-2012». На його рахунку оборудки з нерухомістю Львова, він кілька разів переплачував за трамваї. На його совісті смерті на сміттєзвалищі. Він завжди вмів знаходити лохів, які підставлялися замість нього. Однак тепер ставки значно вищі – такими лохами можуть стати громадяни всієї України.

Маркіян ВОЙТОВИЧ, Leopolis.news